Евакуація з зони, де є бойові дії, або можуть розпочатись невдовзі є раціональним рішенням. Хоча в деяких випадках і є виключення за якими евакуація неможлива, та ми вирішили розібрати внутрішні причини які гальмують процес прийняття цього рішення.
Рішення залишити свій будинок не з простих. Проте ми вже пояснювали чому це необхідно:
- на окупованих територіях немає й не може бути ніякого майбутнього;
- росія використовує місцеве населення у власних цілях;
- якщо ви покинете тимчасово окуповані території – це спростить військовим організацію операції по звільненню регіону.
Цивільні для Москви виконують дві функції: масовка та ресурс. В першому випадку Кремлю вигідно тримати місцевих як заручників, адже вони слугують живим щитом для росіян. Ворогу ж вигідні смерті цивільних на ТОТ, бо це зменшує популярність ЗСУ й мобілізує російський електорат.
Наприклад коли росіянам треба дискредитувати західні поставки зброї, то Москва починає обстріли того ж Донецька “градами”, заявляючи, що постріли ведуться західною зброєю. Водночас ЗСУ не може перейти до наступу, адже нерідко росіяни обладнують вогневі позиції в житлових кварталах.
Також цивільні потрібні росіянам як ресурс, який обслуговує їх армію: від умовних комунальників до мобілізованих. Москва створює соціальну кризу на окупованих територіях аби змусити місцевих працювати на неї, й з часом закручує гайки насаджуючи паспорти, оплату в рублях й російське “правове поле”. Таким чином йде повільна “легалізація” окупації.
Ми розуміємо, що не завжди є можливість виїхати через фінансові причини, або проблеми зі здоров’ям родичів чи власного. Та є когорта людей які не виїжджають через внутрішні переконання і йдеться не про проросійську позицію. Ми поговоримо про три ключові психологічні моменти, які іноді заважають приймати рішення щодо евакуації.
Удав та кролик
Уявімо ситуацію з удавом та кроликом, де удав підібрався до жертви, а останній стоїть непорушно сподіваючись, що трагічна участь його обмине. Та врешті решт удав наближається й тікати кролику стає пізно. Так, от удав це бойові дії, а кролик – мешканець в зоні ризику.
Коли ми говоримо про те, що люди не вірять, що поруч будуть бойові дії, то маємо справу з захисним механізмом, який називається “заперечення”. Тобто, коли реальність настільки важка, що її практично неможливо витримати, може спрацювати своєрідна втеча від неї – заперечення факту небезпеки.
Та хоч би що там було, але війна передбачає рух фронту, а з ним й бойові дії. І якщо лінія фронту проходить поруч, або ви проживаєте на тимчасово окупованих територіях. То реальність диктує можливість початку бойових дій, а отже небезпеку.
Якщо ж бойові дії почались, то нерідко можна спостерігати в цивільних мешканців реакцію “заціпеніння”, яка є рефлекторною, еволюційно притаманною людям реакцією на стрес. Люди не наважуються виїзджати й сподіваються, що ситуація їх обмине. “Заціпеніти” або “прикинутись мертвим” може бути для психіки єдиним виходом з ситуації, яка розцінюється неможливою для боротьби або евакуації.
Та головне, що ці дві реакції можуть накладатись на “завчену безпорадність”. Останнє є повторюваним досвідом неуспіху чи неможливості якось собі допомогти й призводить до того, що ти вже і не здійснюєш якихось спроб. Іншими словами, чим більше в минулому ми мали досвіду, що ми можемо собі зарадити, тим адекватнішою може бути наша реакція на загрозу. В інакшому випадку нам здається, що від нас нічого не залежить.
Центр національного спротиву закликає мешканців тимчасово окупованих територій евакуюватись при першій ліпшій нагоді. Всі повернуться додому після перемоги. Бережіть себе!
