“Кібер Спротив” отримав доступ до великого масиву даних про каральну систему «ЛНР». Дізналися про в’язнів «іноземців», злочини російських військових та імена колаборантів.
Коротко, про що ви дізнаєтеся з цього матеріалу:
- Скільки громадян окупанти офіційно утримують у в’язницях на Луганщині;
- За які злочини судять російських військових та колаборантів, приховуючи це;
- Як відбулося об’єднання тюремної системи «ЛНР» і росії, а українців викрадають в рф;
- Як окупанти намагаються отримати інформацію про військовополонених від їхніх родичів. Чому надання такої інформації не допоможе, а зашкодить;
«ЛНР — тюрма для українців». Такий девіз пасує російському утворенню на сході України, підтвердженням чому стає його ж відомча документація. Росіяни та зрадники, які нині заправляють на Луганщині, самі називають більшість своїх в’язнів – українцями. І зараз мова не про військовополонених або політв’язнів. Ідеться буквально про всіх засуджених або арештованих.
Дані, про які йтиметься, активісти “Кібер Спротиву” отримали з надійного джерела на окупованих територіях. Перший архів датовано лютим 2023-го. Поліція Ростовської області звертається до місцевих тюремників, аби ті надали інформацію «про іноземних громадян, які відбувають покарання у в’язницях на Луганщині».
Відповідь готують за підписом Олексія Череповського — багатолітнього керівника так званої пенітенціарної системи «ЛНР». З неї слідує, що на Луганщині утримують понад 2 тисячі іноземних громадян (точна цифра: 2101).
«Іноземці» в абсолютній своїй масі — це громадяни України, які народилися та все життя мешкають на Луганщині. Хоча серед ув’язнених є громадяни Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Таджикистану, росії, особи без громадянства та навіть один власник паспорта Латвії.
Понад те, так звані іноземці становлять понад 50% від числа тих утримуваних на ТОТ Луганщини, кого окупанти визнають засудженими. Згідно з іншим документом, який також отримав “Кібер Спротив”, загальне наповнення колоній та ізоляторів тимчасово окупованих територій Луганщини станом на травень 2023-го складає 3756 осіб.
Про «іноземців» є багато інформації, крім кількості. Наприклад, стосовно наповнюваності конкретних виправних закладів та їхньої специфіки. Зокрема, в Алчевській колонії половина утримуваних хвора на туберкульоз, у Селезнівській утримують жінок, а Краснолуцька — вважається «зоною для політичних».
Останнє стосується передусім зведення рахунків між різними групами окупантів. Понад три десятки людей з утримуваних у Краснолуцький колонії засуджені за статтею 335 (державна зрада) або 336 (шпигунство) так званого кримінального кодексу «ЛНР».
Більшість таких засуджених — колишні члени бандформувань «ЛНР» або чиновники окупаційної адміністрації, які втрапили у немилість після чергового перерозподілу впливу у невизнаній республіці. Хвилі зачисток там відбувалися неодноразово.
Одна із таких показових історій стосується уже згаданого єдиного громадянина Латвії серед утримуваних Валєнтіна Вєсєлова. Колишній журналіст і найманець, який воював під проводом Алєксандра Бєднова (близького соратника екс-глави «ЛНР» Ігоря Плотницького), швидко став «латвійським шпигуном» після зміни верхівки у 2017 році. Тепер Вєсєловс (офіційне прізвище за паспортом) відбуває покарання в колонії у Боково-Хрустальному (розташування Краснолуцької колонії).
У жіночій колонії в Селезнівці тримають колишню «радницю заступника керівника ради міністрів лнр» Діану Салуквадзе. Також у Боково-Хрустальному утримують Сергія Кондрашева [c1] , чиє ім’я, прізвище та по-батькові повністю співпадають з даними екс-очільника «Лугмедфарм» — установи, яка монополізувала ринок ліків в окупованій області. Про те, що Кондрашев засуджений, місцеві пропагандисти взагалі не повідомляли. Про це є тільки свідчення в соцмережах. Кондрашева, окрім «держзради» звинуватили ще й у «перевищенні посадових повноважень».
Перелік «засуджених судами ЛНР» — лише верхівка айсбергу. Значна частина утримуваних — це ті, стосовно кого немає навіть фейкових вироків. Зокрема, військовополонені або люди, яких банально викрадають з територій, які росія окупувала після початку повномасштабного вторгнення. Кількість таких людей може навіть перевищувати кількість «засуджених».
Транзит між Луганщиною і Ростовщиною: українські полонені та російські злочинці
Людей з України незаконно вивозять і судять у Ростовській області рф. Один із прикладів таких дій також отримали активісти “Кібер Спротиву”. Через чутливість персональних даних, ми не будемо публікувати особисту інформацію.
Тим не менш, маємо у розпорядженні документи які підтверджують незаконне етапування українців з Луганська до Ростова-на-Дону. Вони дають уявлення про механізм незаконного затримання, а потім вивезення людей на територію росії.
Водночас активістам “Кібер Спротиву” вдалося встановити, що Новочеркаський гарнізонний військовий суд — постійне місце етапування російських воєнних злочинців, які коять злочини проти місцевого населення Луганщини.
У розпорядженні активістів опинилися 13 постанов на цю тему, які винесли тільки у другому кварталі 2023-го. Типові статті обвинувачення: вбивства, крадіжки, розбої, грабежі, вимагання. Є також обвинувачення у дезертирстві та самовільному залишенні військової частини. Усі ці документи ми також публікуємо.
Також “Кібер Спротиву” вдалося встановити принаймні три місця перебування українських військовополонених на Луганщині — це колишні Суходільська та Свердловська колонії №36 і №38, а також уже згадуваний Луганський слідчий ізолятор. З цих місць полонених також вивозять на так звані суди у Луганську, Новочеркаську або Ростові-на-Дону. З міркувань безпеки ми поки не публікуємо всі наявні документи.
Хто відповідає за злочини
Після так званого приєднання окупованих територій до росії місцеву адміністрацію почали приводити до загальних стандартів рф. Це стосувалося і каральних органів. Процес створив величезну кількість документів, які дають змогу встановити імена працівників так званої пенітенціарної системи. Це допоможе привести їх до відповідальності за злочини і проти цивільного населення, і проти військовополонених. Більшість отриманих даних “Кібер Спротив” передав органам правопорядку та до бази «Миротворець». Зараз лише кілька прикладів.
Про Олексія Череповського, який роками завідує тюремною системою в «ЛНР», та продовжує це робити зараз вже під російським прапором, було достатньо інформації й раніше. На час «реформи» Череповський відійшов від офіційного виконання обов’язків, але зберігав повний контроль над відомством. Він знову став офіційним головою вже «УФСИН России по ЛНР» у червні 2023-го, після завершення уніфікації. Але «реформа» дала змогу виявити багатьох відповідальних за процеси на рівні середньої ланки. Ось, до прикладу, Вадим Луговской — людина, яка намагається триматися в тіні, але є відповідальною за всі нотаріальні процеси у відомстві.
А от Дмитро Герасимов — колаборант і клерк середньої ланки, який погодився стати «зіц-головою» так званої ліквідаційної комісії «УИН МВД ЛНР» (назва тюремної системи «ЛНР» до формального об’єднання з російською). Вочевидь, Герасимову обіцяли жодних проблем і непоганий заробіток за формальну участь у процесі, але йому не уникнути відповідальності за злочини та колабораціонізм. Керівниця архівного відділу Тетяна Кринична точно допоможе слідству з документацією про злочини окупантів і колаборантів.
І ще одна деталь, яка прямо не стосується російських злочинів, але дає уявлення про взаємини між московською верхівкою та «елітою» колаборантів. В органах влади у москві цураються офіційного спілкування з окупаційними адміністраціями. Свідченням цьому є лист з центрального управління федеральної служби виконання покарань росії на адресу керівників регіональних структур у Ростовській області та в окупованому Криму.
По формі це нудна бюрократична писанина про додаткові кошти для премій працівникам установи на окупованих територіях України «за сумлінне виконання посадових обов’язків» і тому подібне. Але заступник директора ФСИН, генерал-лейтенант Алєксандр Хабаров не бажає напряму спілкуватися з підлеглими на окупованих територіях Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запорізької області. Натомість наказує керівникам відомства у Ростовській області та в Криму вже самим переказати чудову новину далі по ланцюжку. У майбутньому Хабарову навряд чи допоможе ця спроба відсторонитися, адже він забув, що Крим так само окуповано. Лист датовано 5 квітня 2023 року. На той момент минуло майже півроку від «урочистого приєднання» окупованих територій до росії, яке закріпили «референдумами» та «конституційними законами». Але у кремлівській системі, вочевидь, мало вірять у силу російської конституції. А колаборантів за рівних не визнають.
Чудове підтвердження тому, що росіяни зливатимуть зрадників у першу чергу, щойно настане слушний момент. «Соотєчєствєннікі» і території в Україні їм потрібні виключно для торгівлі. Такі як генерал Хабаров, загалом московська бюрократія усвідомили це одними з перших. Іронічно також, що свого часу саме росіяни вигадали політтехнологію про «три сорти українців», де російськомовні нібито є найнижчою кастою. У реальності ж «сортування» практикують саме в росії.
Виманювання даних про полонених
Також “Кібер Спротив” виявив, що окупанти намагаються збирати дані про українців у полоні та їхніх родичів і мають певні успіхи у цьому. Суть технології проста: родичів полонених або зниклих безвісти українців закликають надсилати «звернення» до окупаційних адміністрацій з проханням підтвердити чи спростувати перебування певної особи в каральних закладах. Зокрема, такі звернення надсилають і до «УФСИН России по ЛНР». Деякі родичі надають окупантам скан-копії паспортів (власних і бійців), свідоцтв про народження і шлюби, дані про місця проходження служби бійцями, номера військових частин тощо. Є кілька аргументів, чому цього ніколи не слід робити.
По-перше, і це найпростіше: такі звернення не допомагають знайти рідних у полоні. Окупанти ведуть окрему звітність стосовно полонених і їхніх місць перебування. Доказом цьому є дані про «іноземців» у каральних закладах «ЛНР», які наведено в цьому матеріалі. У переліку немає жодного військовополоненого і навіть полонених, «засуджених» окупантами. Тому такі дані точно не надаватимуть на прохання простих українців.
По-друге, подібні звернення можуть суттєво ускладнити життя полоненого. Справа в тому, що деякі військові у полоні приховують дані про свою особу і місце служби. Особливо, якщо потрапили у полон без документів. Це полегшує бійцям життя і може пришвидшити звільнення. Окупанти по-різному ставляться до військових з різних підрозділів Сил оборони. За одних можуть вимагати набагато більше за інших. Якщо ж ідеться про відомі у медіа підрозділи, то окупанти можуть використати полонених з пропагандистською метою, ініціювавши судові процеси проти них. Це ще більше відтермінує звільнення. Тому надані окупантам документи і дані про військового можуть зруйнувати його легенду і продовжити полон на невизначений термін.
Окупанти також можуть катувати бійця, аби отримати ще більше інформації.
По-третє, надані окупантам дані можуть негативно позначитися на побратимах полоненого, які продовжують битися у складі Сил оборони. Дізнавшись про місце проходження служби полоненого, окупанти використають цю інформацію, щоб дізнатися ще більше: зокрема, нинішнє місцеперебування частини, її персональний склад тощо.
Силам оборони і “Кібер Спротиву” відомо, де утримують українських полонених та заручників, і хто відповідає за їхнє утримання. Для звільнення з українців полону докладають максимум зусиль відповідальні українські органи. Більше за них ніхто не зробить.
