В кремлі розуміють, яку загрозу несе розвиток приватних воєнних формувань, які наразі потрібні для виконання бойових завдань в Україні. Проте для того, аби їх не використали для проведення можливого перевороту, владімір путін наразі намагається балансувати між різними групами впливу.
Постійні зміни в командуванні окупаційних військ пов’язані з тим, що путіну все складніше утримувати хиткий мир між різними угрупованнями у військово-політичній верхівці рф. Зокрема, саме із цим пов’язаний нещодавній візит людини, що зовнішньо схожа на російського диктатора, на тимчасово окуповані території Херсонської та Луганської областей. Одночасно проведені зустрічі з генерал-полковниками теплінським, якого пов’язують з суровікіним і пригожиним, і лапіним, що орієнтується на клан шойгу-герасімова, свідчать саме про це.
Коли путін вчергове проводить зміни у командуванні окупаційних військ, це відбувається зовсім не через професійні якості тих чи інших генералів. Постійна турбулентність і невизначеність у найвищій військовій ієрархії окупантів призводить до дедалі більшої деградації управління та розбрату між підрозділами, що знаходяться у різних підпорядкуваннях. Однак такий підхід має й беззаперечні переваги для російського диктатора.
По-перше, жоден із силових кланів таким чином не може закріпитись і посилитися настільки, щоб кинути виклик вже самому путіну. По-друге, зберігається певна рівновага між ними, що – за задумкою – втримує ворогуючі клани від того, щоб їх підкилимна колотнеча перейшла у відкриту збройну фазу. І, по-третє, регулярна зміна командуючих це чудовий запобіжник від появи «нового жукова» – популярного у військах воєначальника, на фоні якого бункерний диктатор виглядатиме боягузом та нікчемою не лише для вільного світу, але й для населення рф. Будь-який з цих аргументів набагато важливіший для путіна, ніж професіоналізм генералів та боєздатність окупаційних військ.
Однак, не можна вічно уникати того, що вже приречено статися. Російські еліти чудово розуміють, що поразка у війні з Україною вже незворотна.
Передчуваючи епоху нестабільності, практично всі російські клани вже почали формувати приватні армії – свої власні збройні формування, лояльні передусім тому, хто їх фінансує, а не путіну чи абстрактній російській державі.
Так, серед таких силових груп можна відзначити ПВК «Вагнер» прігожина, росгвардію, армія кадирова, ПВК «Патріот» шойгу, ПВК «Поток» корпорації Газпром, «Союз добровольців Донбасу» олігарха малофєєва, різноманітні «добровольчі батальйони», які створюють губернатори в регіонах… Цей список довгий, але ще не повний.
В контексті цієї підготовки силових ресурсів слід розглядати й запланову передачу підрозділів «Гражданской оборони» від прем’єра мішустіна до міністра мчс куренкова, про що стало відомо Центру національного спротиву з власних джерел.
Не можна й не помітити роботи рамзана кадирова, який все більше нарощує потенціал своїх формувань, а також розширює впливи на ТОТ. Проте зараз, кадиров робить це не дуже публічно, що йому не притаманно. Таким чином він вичікує, чим закінчиться конфлікт шойгу та пригожина.
Отже, коли Україна завдасть окупантам остаточної поразки, хиткий статус-кво в росії буде знищено, і складуться передумови для чергового палацового перевороту в кремлі. Як наслідок, може початися нова міжусобиця, що нагадуватиме часи смути в московії та громадянської війни в російській імперії.
