У російсько-українській війні кремль значною мірою покладається на підконтрольні йому релігійні структури. Домінуючу роль у релігійній пропаганді війни займають священнослужителі Російської Православної Церкви (РПЦ). Діяльність цієї структури напряму курується фсб рф.
Філіалом цієї структури на території України залишається так звана Українська православна церква Московського патріархату. Священнослужителі цієї конфесії відмовлялися відспівувати загиблих українських воїнів та вшановувати їх. В пам’яті багатьох залишився епізод, коли у Верховній Раді, де також були представники різних конфесій, запропонували вшанувати українських полеглих героїв хвилиною мовчання. Проте лише очільник УПЦ МП, митрополит Онуфрій (Березовський) та ієрархи цієї церкви відмовилися встати.
Є чимало фактів, які підтверджують, що клір цієї організації напряму сприяв агресії проти України або ж був використаний для проєкції “м’якої сили” через проповіді та звернення до вірян. Росія використовувала можливості церков Московського патріархату для розвідки перед анексією Криму та забезпеченню озброєнню російських бойовиків на Донбасі у 2014 році. Це неодноразово підтверджувалось під час обшуків СБУ релігійних об’єктів, що перебувають під контролем даної конфесії. Також у них виявили російські паспорти, проросійську літературу, “документи” окупаційних адміністрацій і російську символіку.
Нині на ТОТ РПЦ за сприяння ФСБ здійснює насильницьке захоплення храмів та релігійних комплексів не лише колишньої УПЦ МП, а також Української греко-католицької церкви та Римсько-Католицька Церква в Україні. Священики, які відмовляються перейти в підпорядкування РПЦ зазнають морального та фізичного тиску з боку окупантів. Також відомі випадки жорстоких катувань українських священиків та пасторів протестантських конфесій.
Все більше кремль ввозить священнослужителів з території рф. Російського народний собор 27 березня під керівництвом московського патріарха кіріла гундяєва прийняв “наказ”, де російське вторгнення в Україну вперше офіційно навали війною, та ще й “священною”. Це чергове посилення мілітаристської риторики, після “переобрання” путіна, задля сприяння мобілізації до російського окупаційного війська.
Також на цьому тижні по усіх парафіях РПЦ була розіслана вказівка, щодо щоденного проведення “молитви про святу Русь”. Вперше текст цієї молитви оприлюднив очільник РПЦ кіріл гундяєв 25 вересня 2022 року. Ця пропагандистська молитва є квінтесенцією “русского міра” для парафіян РПЦ. У ній зашифровано теорію змови про намір сторонніх сил роз’єднати “триєдиний русский народ” і наголошено про необхідність об’єднання проти зовнішнього агресора і прохання про сприяння діям окупаційних російських військ.
Отже, участь РПЦ у російській агресії проти України відіграє таку роль:
- Патріотична пропаганда: Священнослужителі виступають як патріотичні символи, підтримуючи ідею єдності росії та підтримки військових дій на супроти України. Вони проводять молитви за перемогу та захист росії.
- Моральна підтримка військових: Священнослужителі регулярно відвідують військові частини, надають “духовну” підтримку військовослужбовцям та обговорюють військові події аргументуючи їх вирваними з контексту біблійними сюжетами.
- Легітимізація військових дій: РПЦ використовує свої ресурси для легітимізації військових дій росії проти України. Вони виправдовують війну захистом “православної віри, культури та традиційних російських цінностей”.
- Релігійна мобілізація: Священнослужителі закликають вірян до підтримки військових дій, використовуючи релігійні аргументи та образи чим намагаються їх схилити до участі у війні в рядах російських окупаційних військ.
- Символіка та ритуали: РПЦ проводить релігійні обряди, молитви та публічні заходи (хресні ходи), на підтримку мілітаристської ідеології кремля та її воєнних дій.
За таких умов населення на ТОТ України повинно дистанціюватись від представників даної конфесії. Клірикам цієї організації точно не варто довіряти таїнство сповіді. Українським представникам духовенства та вірянам доведеться сформувати церковні осередки у підпіллі. Для цього варто згадати досвід функціонування української церкви у підпіллі в часи комуністичної окупації України.
